Судові установи в період діяльності Української Народної Республіки /11.1917 – 01.1920 р.р./

Лютнева революція 1917 р. поставила перед Центральною Радою питання про необхідність створення в Україні власної судової системи.

Делегати з’їзду українських юристів, що відбувся в червні 1917р., зажадали негайно розпочати відновлення і творення українського права на підставі даних науки та життєвого досвіду, а також впровадження судочинства мовою того народу, серед якого суд відбувається. Ідею створення власної судової системи було сформульовано Центральною Радою в Декларації її Генерального секретаріату (уряду) від 27 червня 1917р., де зазначалося: «Завданням Секретаріату в справах судових має бути підготовка судових інстанцій на Україні до тих форм і до того стану, в  якому вони мають бути в автономній Україні». 7 листопада 1917 р.  Центральна Рада проголосила ІІІ Універсал. На політичній арені сформувалася Українська Народна Республіка, яка скасувала смертну кару й гарантувала «свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків, недоторканності особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма установами».

В Універсалі також зазначалося, що суд на Україні повинен бути справедливим, відповідним духові народу. Ще через три дні після проголошення УНР Мала Рада затвердила законопроект, відповідно до якого «суд на Україні твориться іменем Української Народної Республіки». Після проголошення незалежності України і відокремлення її від Росії постала потреба в організації  найвищої судової інстанції для розгляду тих справ, які раніше направлялися до Державного Сенату, тому 2 грудня 1917 р. було прийнято Закон «Про утворення Генерального суду». У ст. 1 цього Закону України  зазначалося: «Генеральний суд складається з трьох департаментів – цивільного, карного і адміністративного – і виконує на цілій території України всі функції,  належні досі Державному Сенатові в справах судових і в справах нагляду над судовими установами і особами судового відомства, також тимчасового, до розв’язання питання про скасування всіх особливих судів, виконує функції Головного воєнного суду щодо справ, вирішених на території України». Відповідно до ст. 3 члени Генерального суду мали звання генеральних суддів і обиралися Центральною радою за поданням Генерального секретаріату в кількості 15 осіб.

Згідно із Законом Центральної ради від 17 грудня 1917р. в УНР були створені апеляційні суди, які діяли, в основному, відповідно до правил, встановлених раніше для судових палат.

У березні 1918 р. було здійснено спробу розпочати реформування всієї  судової системи згідно з новим адміністративно-територіальним поділом УНР, що виявилося в підготовці проекту Закону України  «Про організацію судів Республіки на землях». Проте пролетарська революція, як відомо, внесла істотні зміни у розвиток і побудову судової системи України.

Початок створенню судової системи України після ліквідації судів колишньої Російської імперії поклала постанова Народного секретаріату Української Республіки від 4 січня 1918 р. «Про введення Народного суду». Нею скасовувались усі чинні до прийняття цієї постанови судові органи (окружні суди, судові палати, військові та морські суди, комерційний суд у м. Одесі, волосні і мирові суди), а замість них створювалися місцеві народні суди: дільничі, повітові, міські.

Передбачалося також, що повітові та міські ради організовуватимуть революційні трибунали, склад і порядок діяльності яких було визначено прийнятим 23 січня 1918р. Положенням про революційні трибунали.

Проте ні апеляційний, ні касаційний порядок перегляду справ цією постановою не впроваджувався і суди другої інстанції не створювалися. Кожна справа у разі виявлення «нових істотних обставин» могла бути переглянута тим самим судовим органом.

І з’їзд народних суддів, який відбувся в лютому 1918р. у м. Харкові, порушив питання про запровадження порядку перегляду вироків народних судів.

Декретом Ради народних комісарів (РНК) УРСР від 14 лютого 1919р. «Про суд» в країні було організовано єдиний народний суд. Касаційно-ревізійною інстанцією щодо вироків районних народних судів стали, на зразок колишніх з’їздів мирових суддів, ради народних суддів, які складалися з усіх постійних народних суддів міста чи повіту, а з 26 жовтня 1920р. – і судів губернії.

         В Державному архіві Волинської області зберігаються документи, які свідчать про роботу судів області з жовтня 1917 року  по лютий 1919 року, коли було проголошено Українську  Народну  Республіку.

         Судова система в цей період будь-яких змін не зазнала, тобто мирові судді, з’їзд мирових суддів і Луцький окружний суд проводили розгляд справ, які належали до їх компетенції.

         14 жовтня 1917 року Старшому  голові Київської судової палати був надісланий лист Генерального Секретаріату Української Центральної Ради та Генерального Секретаря Внутрішніх Справ вказати Головам окружних судів і мирових з’їздів на необхідність швидкого і енергійного ведення попереднього слідства і позачергового розгляду справ (про розбої, грабежі, тайне винокуріння і продаж вина, дезертирство і самосуди), пов’язаних з підтриманням порядку на місцях, оскільки повільність у вирішенні таких справ і недостатня  енергійність ведення попереднього слідства по цих справах нервує населення і підриває авторитет судової та адміністративної влади.

         Згодом надсилались листи щодо ведення діловодства в судах українською мовою, роз’яснення щодо порядку розгляду окремих справ, застосування положень нормативно-правового характеру при вирішенні окремих справ.